З Днем Незалежності, Україно!

Україно моя співуча,

Ніжна нене, колиска добра!

Я люблю твої древнії кручі,

Буйну зелень на схилах Дніпра.

Ти одвічна — у пісні, у слові,

В думах сивого кобзаря,

Україно моя казкова,

Наше серце для тебе співа.

Живи, Україно! Живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!

Співай, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.
                               ( О. Олесь)

Сьогодні - свято Маковія або медово-маковий Спас

    У народі його ще називають Першим Спасом або Спасом на воді. За давніми переказами, князь Володимир саме цього дня прийняв хрещення, тому у стародавньому Києві 14 серпня освячували воду в Дніпрі і називали цей Спас «Спасом на воді».

   Сьогодні досхочу їдять мед, не дарма ж Спас Медовий, а також чистять та впорядковують криниці й джерела.

     За давнім звичаєм на Медовий Спас віруючі приносять у храми мед для освячення. Традиція ця пов’язана зі стародавньою настановою – перший урожай приносити Богові і лише після цього споживати самим.

    Цього дня у храмах також освячують букети з трав та квітів – «маковійчики». Здавна вважається: якщо не освятити квіти на Маковія, то не буде квітнути господарство.

  Серед українців свято Маковія одне з найпоетичніших і найшановніших. У дохристиянські часи цього дня вшановували Богів Спасів і освячували квіти, городину та криниці. Зрештою, прийнявши християнізовану назву, люди зберегли давні традиції і дотримуються їх до сьогодні.

    Від Маковія починається Успенський піст. Він так само суворий, як i Великий (триватиме до 28 серпня – свята Успiння).

   Другий Спас, або Яблучний, припадає на 19 серпня. Третій Спас найчастіше називають Після успінням або Хлібним Спасом і пов’язують його у народі із закінченням літа – свято припадає на 29 серпня.

2 серпня - День пророка Іллі

       Іллін день – це свято на честь пророка Іллі зі Старого Завіту, яке християни святкують 2 серпня. Він був родом із Палестини, жив у IX столітті до н.е. За переказами, коли пророк народився, його батько побачив видіння, що достойні мужі вітали дитину, пеленали вогнем і годували полум’ям. За своє служіння Богові Іллю взяли на небо у вогненній колісниці.

  Традиційно на Іллін день падає дощ. Вважається, якщо вмитися під ним, то можна вилікуватися від хвороб і прoкази. Зазвичай в цей день уночі бувають грози і буревії. Якщо грім запалив хату, то таку пoжежу, за віруванням, неможливо погасити, адже «як Бог запалив, то чоловік не погасить!». Поки йдуть грози, селяни запалюють перед образами свячену свічку, щоб захистити дім від негоди.

  Після цього дня перестають купатися, встановлюється помірне тепло, день коротшає, а ніч – довшає.

   Після Іллі починають сіяти жито і пшеницю, селяни випікають урочистий хліб – караван із першого врожаю, який розрізали і роздавали членам сім’ї у порядку від найстаршого до наймолодшого.

Сьогодні день пам`яті Лесі Українки

Цього дня, у 1913 році, в невеличкому гірському курорті Сурамі (Грузія), що неподалік відомого Боржомі, на 42 році життя відійшла у вічність Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка; 1871-1913), видатна українська поетеса, драматург, громадська діячка. В Сурамі родина Косачів – мати Олена Пчілка, її менша дочка Ісидора (Дора), вмираюча Леся та її чоловік – Климент Квітка, поселилися на маленькій дачі з балконом. Будиночок і місце були чудові. Лесі спочатку трохи покращало, вона виходила (за допомогою Дори) на балкон, трохи стояла, а потім напівлягала у шезлонг і довгенько лежала, дивлячись на широкий краєвид – гори, вкриті лісом, і долину, куди збігались гірські потоки. Невдовзі їй різко погіршало. Вона не могла вже їсти, ледве змушувала себе щось випити. Єдине, що могла брати в рот без огиди, – це морозиво з ожини. Ісидора збирала ягоди і робила Лесі морозиво. «Увесь цей час у мами й у мене, - розповідає сестра поетеси, - надія змінялась відчаєм. Ледве покращає, і знову десь у глибині душі зажевріє іскра: може, станеться чудо і врятує нашу Лесю… Мучило почуття нашої безпорадності – на очах гине рідна, дорога людина, а ми безсилі врятувати. Тим більше, що й сама Леся це розуміла. Вона не втрачала свідомості, думка її була ясна. Ото тільки часом марила вночі… Дізнавшись, що має приїхати сестра Ольга, Леся надзвичайно зраділа і нетерпляче чекала її. Вночі Леся запитала: коли саме приїде Ліля, і довідавшись, що вже скоро, що потяг приходить о 4-ій ранку, вона спокійно задрімала». Вночі Дора пішла на станцію зустрічати Ольгу. З хворою лишилися мати й Квітка. Десь з півночі вона прокинулась і нетерпляче стала чекати на Ольгу. Кілька разів нагадувала, щоб не забули нагодувати сестру. На світанку 1 серпня 1913 року Леся Українка відійшла у вічність. Сестри – Ольга і Дора, що поспішали зі станції до сестри – вже не застали її живою. Тіло покійної потягом доправили до Києва, 8 серпня відбулись похорони. «Попереду несли тільки хрест. Нести труну на руках поліція, що проявляла до похорону Лесі Українки особливий інтерес, не дозволила, і вона була встановлена на катафалк. Увесь катафалк був укритий квітами і вінками з живих квітів», - описує двоюрідна сестра Лесі Українки Лідія Шишманова-Драгоманова церемонію прощання. Поліція остерігалася, щоб похорон не вилився в українську маніфестацію, як попереднього року, коли хоронили Миколу Лисенка. Поліція заборонила траурній процесії заспівати «Вічну пам’ять», намагалася зачинити цвинтарні ворота, заборонила виголошувати промови на Байковому. «Такого знущання наше громадянство над собою ще не зазнавало. Ховали Грінченка, ховали Лисенка – й промови не заборонялися. Невже тіло слабкої жінки завдало урядові такого страху?», - риторично запитувала львівська газета «Діло».