Позакласна робота

«Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі…»

 Сценарій свята поезії, приуроченого до Дня української писемності та мови

Звучить пісня «Рідна материнська мова», на її фоні читається поезія Олександра Олеся «О слово рідне, орле скутий»

Ведучий 1.

Доброго дня вам, шанувальники рідного слова!

Ведучий 2.

Доброго дня усім, хто прийшов на нашу сьогоднішню зустріч!

Ведучий 1.

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – нашій Україні!

Ведучий 2.

Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут коріння роду українського. І де б не були, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

Ведучий 1.

Шановні учні, батьки, учителі!

Запрошуємо вас на слово щире, на свято наше – торжество рідного слова, мови, поезії!

Ведучий 2.

Хай же сьогоднішнє свято відкриє перед вами розум, мудрість, гумор нашого талановитого народу!

Ведучий 1.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

сурма походу світанкова.

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Ведучий 2.

Сьогодні, 9 листопада, ми святкуємо день української писемності та мови. До вашої уваги невелика розповідь про цей день.

Учень 1.

Мова – краса спілкування.

Учень 2.

Мова – як сонце ясне.

Учень 1.

Мова – то предків надбання.

Учень 2.

Мова – багатство моє.

Учень 1.

Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза джерело.

Учень 2.

Мова – то наша світлиця,

Вона – як добірне зерно.

Учень 1.

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожать.

Учень 2.

Без мови немає країни,

Мову, як матір любіть.

Учень 1.

Із святом вас, шановні добродії, шанувальники рідного слова.

Учень 2.

Рідна мова!

Учень 1.

Мудра Берегине!

Учень 2.

Пресвята Богородице!

Учень 1.

Судилась їй терниста дорога!

Учень 2.

Вона як Україна, дивиться у душу кожного з нас очима рідної

мами, батьківським словом промовляє до нашого серця.

Учень 1.

Слово рідної мови, увінчане терновим вінком страждання, не

раз топтане і зневажене.

Учень 2.

Заборонене і зганьблене.

Учень 1.

Зраджене і забуте.

Учень 2.

Щоразу воскресало, аби відродитися у терновому вінку

страждання, краси і слова.

Учень 1.

Терниста дорога стелилась нашій мові, але вона піднімалася з

колін, розвивалася, квітла.

Учень 2.

У листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови".

Учень 1.

 У ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця

Учень 2.

У День української писемності та мови:

покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю;

відзначають найкращих популяризаторів українського слова;

заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;

Учень 1.

Стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика

В бібліотеках презентують книжкові виставки до свята

Ведучий 1.

Перші слова… Вони з матусиної колискової, бабусиної легенди. Саме вони відкривають дитині безмежний світ зеленої діброви – мови.

Ведучий 2.

Мова – спів, мова – казка. У мові – сиві віки та юний прийдешній день.

Для вас звучить поезія Ліни Костенко «Як пощастило дівчинці в сімнадцять».

Ведучий 1.

Людина не може жити одна. Дійсно, кожна людина: дитина, дорослий, в літах – є унікальним створінням, неповторним і загадковим. І як говорив В. Симоненко, потрібно «спішити жити». Але як? Що потрібно для того, щоб не просто жити – існувати, а жити з насолодою?

Ведучий 2.

Потрібне вміння спілкуватися. Найбільше щастя і радість людська – спілкування з іншими людьми. Уміння співіснувати один з одним, миритися з неминучими розбіжностями поглядів, стилів життя. І обов’язково залишити по собі добрий слід. Не вчинити найстрашнішого гріха – образити людину, ошукати їй душу.

Ведучий 1.

Поезія «Життя іде і все без коректур» Ліни Костенко.

Ведучий 2.

Поезія ніби пісня звучить, а коли звучить пісня, то це усім приємно.

Пісня «Україна»

Ведучий 1.

Кожній людині потрібно, щоб її розуміли, дозволяли бути собою, визнавали її гідність, цінували її самобутні прояви, симпатизували їй, захоплювалися нею. Це – дорослій, а дитині – щоб були батьки, які б піклувалися про неї, любили, захищали від лихого.

Ведучий 2.

Новела Василя Симоненка «Кривда».

Ведучий 1.

Кожному народу, кожній людині зокрема дорогі не тільки сім’я, батьки, родичі. Дорогою є і мова.

Ведучий 2.

Можливо, ви, ті, які сидите у цій залі, не відчували ще такого: як-то не чути протягом довгого часу своєї рідної мови. Адже це дуже важко і гнітюче, коли не чуєш того, до чого звик, чого нібито і не помічаєш.

Ведучий 1.

Пропонуємо ще раз насолодитися багатством, чарівністю, мелодійністю нашої мови, мудрістю, гумором нашого народу і послухати гуморески,які підготували наші учні.

Ведучий 2.

Дійсно, наш народ мудрий, веселий, оптимістичний. І уміє практично все, навіть сваритися. Але так, що заслухаєшся.

Ведучий 1.

Отож, запрошуємо вас поринути у чарівний світ героїв повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького, який продемонструють нам учні 10 класу.

Ведучий 2.

Усе починається в житті з любові! Яка висока та прекрасна мудрість у цих словах!  У кого з нас не бринить щемливо душа, коли вслухаємось у мудру, сердечну пісню, коли чуємо ніжні, поетичні слова? У такі хвилини хочеться палко любити, вірити, сподіватися, прощати.

Ведучий 1.

Вашій увазі пропонується поезія І. Франка «Чого являєшся мені у сні?».

Ведучий 2.

Любов – не кара, але й не гра.

Вона не квітка, що зів’яне швидко.

Любов – це дар. І Бог сам вибира,

Хто заслужив оце пізнати диво.

Ведучий 1.

Поезія І. Франка «Тричі мені являлася любов».

Ведучий 2.

Кажуть, Бог створив чоловіка, щоб він творив добро на землі. Але для творчості потрібне натхнення. Як уособлення його з’явилася на світ жінка. Відтоді всі справи чоловіка залежать від жінки – на що вона надихне, те він і зробить.

Ведучий 1.

Зовсім, як у поезії Л. Костенко «Розкажу тобі думку таємну».

Ведучий 2.

Споконвіку було Слово! Слово тихе, сяйливе, Слово пророче, бо світить Україні крізь морок віків.

Ведучий 1.

Слово живе, бо зародилося  в любові. Слово сильне, бо зросло на вірі.

Ведучий 2.

Слово віще, чесне, заповітне, бо покликане здобути волю.

Ведучий 1.

Слухаймо це Слово душею, бо воно із пісні народу виспівалося, із душ синів і дочок країни вияснилось, як молитва і сповідь у святу годину.

Ведучий 2.

Слово поетичне  не значок, не символ – це вогонь, що турботливо передається з роду в рід для найвищого, повного довершення.

Ведучий 1.

Поезія Л. Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать».

Ведучий 2.

Мова наша, мова - пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози "Заповіту"
Ведучий 1.

Я без тебе, мово, - без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє.

Ведучий 2.

Бережіть найцінніший скарб народу – рідну мову!

Ведучий 1.

Бо лише з нею ми залишимося нацією – українцями!

Разом:

Дякуємо за увагу!

Свято до дня рідної мови

Розпочинають свято учні в українських костюмах.

Здрастуй, слово, українська мово,

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково

Запашна вічнозелена віть!

Наче юна зоря світанкова,

Ти лісами, степами ідеш,

Українська чарівная мово,

Ти у серці народу живеш!

Мелодійна мова, промениста,

Як земля твій багатий словник.

Українськая мово пречиста,

Ти у серці народу навік!

І, як промені сонця чудова,

Ти у світі ніколи не вмреш!

Українська чарівная мово,

Ти у серці народу живеш!

Як із моря не висушить воду,

Не злічити джерел і струмків,

Рідна мова у серці народу

Буде жити навіки-віків!

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна...

Цвіти і сяй, моя державна!

Вчитель - Сьогодні, 21 лютого, наша країна разом з усім світом відзначає День рідної мови. Ми з вами одержали у спадок багату, розвинену, мелодійну мову. Наша мова - одна з найдревніших і найбагатших серед тисяч мов світу. За милозвучністю вона посідає третє місце у світі після французької та іранської. Нею можна висловити все: і найглибші думки, і найпотаємніші почуття.

Учень: Мова наша, мова,

Пісня стоголоса.

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь,

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози "Заповіту".

Вчитель - Чому ж саме 21 лютого ми відзначаємо це свято?

1 ведуча - Саме цього дня в республіці Бангладеш влада жорстоко придушила демонстрацію протесту, спричинену урядовою забороною на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у країні став Днем полеглих за рідну мову. У жовтні 1999 року на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у пам'ять про цю подію було запроваджено Міжнародний день рідної мови, який тепер відзначають щорічно цього дня.

Право на рідну мову - одне з головних прав людини, тому розмаїття мов на земній кулі потребує уваги і захисту.

Вчитель- 28 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла закон про мови в Україні. В цьому документі українська мова була визнана державною, а стаття 10 Конституції України узаконила українську мову як державну.

2 ведуча - Історія української мови багата на факти заборон, утисків. Довгий час нею забороняли навчання дітей у школі, забороняли розмовляти нею та писати книги. Це гірка правда. Особливої шкоди їй завдавала мовна політика Російської імперії.

Вчитель — Ось перед вами ці "чорні" дати заборони української мови. Царська імперія вела наполегливу війну проти української мови. Забороняв її і Петро І у 1720 році, і Олександр II у 1876 році, а у циркулярі Валуєва 1863 року було написано, що "никакого малоруского наречия не было, нет и не может быть", він думав, що одним розчерком пера може перекреслити цілий народ, заборонити йому розмовляти рідною мовою.

(«Скорботний календар» на дошці)

- Всі означені документи з приходом до влади більшовиків у 1917 році були скасовані, але потім русифікація набула нових обертів.

1 ведуча- У 1938 році сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови.

1989 рік - видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як загальнодержавну, чим українську мову було відсунуто на третій план.

Вчитель- Але наша мова жива. Ніякі заборони не змогли її знищити. Вона звучить у школі, вдома, з екранів телевізорів, по радіо. У слові рідної мови прихована та енергія, що розкріпачує людину, робить її незалежною, дає захисток душі і духу.

Учениця читає вірш

Мово моя, невичерпна скарбнице,

Вічне, нев'януче слово,

Дай із глибин мені вволю напитись

Чарів твоїх барвінкових.

Мово моя, просторінь піднебесна,

Сонячна, ясна, красива!

Вірю всім серцем: назавжди воскресла,

Хай розквіта твоя сила!

Мово моя, і проста, й незбагненна,

Втілення думки людської .

Мово, ти - гордість і щастя для мене.

Як я пишаюсь тобою!

Звучить пісня «Моя мова»

2 ведуча - Рідне слово! Скільки в ньому чарівних звуків, материнської

лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще нашими славними предками. Кожне слово рідної мови має своє обличчя. Як у квітки, у нього свій аромат, свій колір.

Учні розповідають:

1)Ой яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісок, лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна "звідкіля" і "звідки", можна і "звідкіль".

2) Багато є мов на світі,

Як зірочок на небесах

Та лише одна -єдина

Навіки у нас в серцях.

3) Мелодіями чарівна,

Мов піснею солов'я .

Мені проникає у душу,

Як іскри тепла і добра.

4) Ця мова- весни надія,

Ця мова", мов хрест, свята .

В ній наша віра і мрії,

В ній наша єдина мета!

5) Це наша сила і воля,

Не знає вона перешкод,

Бо сміло несе в майбутнє

Її безсмертний народ!

Вчитель - Любов до рідного краю, мови починається з колиски, з маминої пісні. Під спів материної пісні виростали поети і композитори, хлібороби і захисники рідної землі, космонавти і вчені, філософи і просто люди. Тож давайте заспіваємо про рідну матінку, рідну хату.

Звучать пісні "Про матір " та "На калині мене мати колихала ".

1 ведуча - Наші предки "стріляли" словами, наче з лука, і точно влучали в ціль. Протягом багатовікової історії вони склали безліч прислів'їв. Пригадайте прислів'я про мову, слово. (Діти розповідають).

Слухай тисячу разів, а говори один раз.

* *

Хто багато говорить, той мало творить.

* *

Один скаже, другий прикаже.

* *

Рідна мова-не полова: її за вітром не розвієш.

* *

Хто своєї мови цурається, хай сам себе встидається.

* *

Слово до слова - зложиться мова.

* *

Добре слово краще за гроші.

Вчитель - Говорячи сьогодні про рідну українську мову, не можна не згадати про полум'яних синів українського народу, які зберегли її і донесли до нас. Серед цих людей відомі вам Григорій Сковорода, Квітка-Основ'яненко, Леонід Глібов, Іван Франко.

Та найбільшого розквіту наша мова досягла у творчості українського поета, художника Т. Г. Шевченка, великого Кобзаря.

Близько п'ятсот разів видавалися твори Шевченка в Україні після його смерті. Вони перекладені більше як ста мовами світу. Послухайте, яка чудова мова в його віршах.

(Учні розповідають вірші Т.Г.Шевченка)

2 ведуча - Більше 100 віршів Шевченка покладено на музику.

Послухайте пісні "Зоре моя вечірняя" та "Зацвіла в долині" у виконанні вокальної групи.

1 ведуча - Багато слів сказали ми про мову,

Чудову нашу, материнську, калинову,

Яка для нас - життєвий старт...

Адже ж у нас сьогодні свято,

Тож доречний тут і жарт!

Учні розповідають гуморески Павла Глазового

("Дамочка - кияночка", "Не в своїй тарілці", "Найкраща мова",

"Кухлик" "Турок")

Вчитель - Соромитись рідної мови не можна. Кожна людина повинна пам'ятати звідки вона родом, знати свою історію, свою мову.

Учениця читає вірш

Не цурайтесь мови, люди

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде

Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає

Кожен день і в свято,

Соловейком хай співає

В українській хаті.

Бо вона ж така багата,

Українська мова,

Неповторна, і крилата

І така чудова!

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками,

Мрії наші і бажання,

Верби над ставками.

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу.

Вчитель

- У світі про українську мову кажуть, що вона співуча, солов'їна, багата. І від кожного з нас залежить, щоб жила наша мова, одна з найкрасивіших мов світу.

Йди в тисячоліття, рідна мово,

До сердець і душ людських доходь,

Квітни калиново й барвінково,

Бо на те й благословив Господь!

Звучить пісня «Наша мова» 

До 160 річчя від дня народження Івана Франка 

(Святково прикрашена сцена, у центрі – портрет Каменяра. Звучить музика. Можна розпочати піснею. Виходять двоє ведучих).

Ведуча 1: Цього року українці відзначають майже одночасно два ювілеї – 160 років від дня народження Івана Франка і 25 річницю проголошення Незалежності України.
На перший погляд ці події не мають нічого спільного між собою. Насправді, це не так, бо Україна відновила свою державність значною мірою завдяки титанічній праці велетів українського духу – Тараса Шевченка та Івана Франка.

Ведуча 2: Розшматована загарбниками Україна, рабське становище української нації та усвідомлення неспроможності власними зусиллями розірвати колоніальні кайдани, одних українців доводили до розпачу і зневіри, а інших – надихали до боротьби з ворогами до переможного кінця. Такі думки роздирали душу Тараса Шевченка в останні місяці його життя, і він з болем вигукнув: „Чому не йде апостол правди і науки?”. Тим часом той апостол уже прийшов у світ і почув благання і сподівання свого великого предтечі.
(виходять зі сцени)

Читець:

Коли Тарас помер і думали царі,
Що буде спокій на Пруті й на Дніпрі,
Що темні бунтарі – рутенці й малороси –
Зніміють, як вовки в зачиненій норі,
Тоді горів огонь в одній карпатській кузні,
А ковалі з вогню виймали білі кусні
заліза, й молоти гриміли замашні,
і дзиндри бризкали на піл і стін грузні.

Там, у закутні, сидів
Хлопчак. Йому
Призначено пройти
ядушливу тюрму,
Спалитися в труді,
Невгасно спалахнути
І вогняним стовпом
Вести народ крізь тьму.

Пісня
(На сцену виходять дві ведучі)

Ведуча 2: Франкове ймення рідне й дороге кожному краянину, кожному українцю. З глибин народу із глибокого й міцного пракореня піднявся Велет духу, лицар честі, вічний борець за правду й справедливість. Філософ і мислитель, перекладач і суспільно-громадський діяч - це Іван Якович Франко – син народу, що вгору йде.
А ще ж фольклорист, прекрасний знавець народної творчості, збирач і укладач збірок народних пісень, жартів, бувальщин, анекдотів.

Ведуча 1: Вступивши у рік стошістдесятилітнього Франкового ювілею мусимо перейнятися величчю його духу, воістину титанічною працею, що її він безкорисливо поклав на вівтар служіння своєму народові.
Всі роки життя його суворі
Освітилися борні вогнем.
Батько вмів кувать плуги, підкови...
Син був слова правди ковалем.

Ведуча 2: Титанічна праця І Франка органічно й закономірно поєдналися з піснею, бо за словами Каменяра - то великі дві сили. Піснею задушевною і чарівливою, словом вдатним і дотепним, а ще одвічною працелюбністю у всі часи вирізнявся галицький українець.
Пісне моя, ти сердечна дружино,
Серця розрадо в дні горя і сліз.
З хати вітця, як єдинеє вічо,
К тобі любов у життя я приніс.
Тямлю як нині: малим ще дитиною
В мамині пісні заслухувавсь я,
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
То ж послухаємо пісню, улюблену пісню стрільців на слова І Франка. Автор нагадує молоді, що вона повинна служити лише своїй Україні.
(ведучі виходять зі сцени)

Пісня „Не пора, не пора, не пора”

Ведуча 1: Своєю думкою Іван Франко прагнув обняти всі народи, їхні духовні надбання зробити здобутком свого народу, а все цінне, чим багата рідна скарбниця, показати світові. Від ранньої поетичної збірки „Балади і рас скази” – до могутньої поеми „Мойсей” – такий шлях пройшов Франко-поет.

Читець:

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той, на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом
вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на палицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних.
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судилось! Вірю в силу Духа
І в день воскресний твойого повстання.
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся
Бескидом.
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Ведуча 1:
О краю мій! підгір’я ти прекрасне,
Як я люблю, як я люблю тебе!
Мов зірка та, що світить і не гасне,
Так та любов в душі моїй живе.

Кутаються у хмари сині Карпати. Про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. Підгір’я... Мальовничий куточок України, тут 27 серпня 1856 року народився Іван Франко в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині в заможній сім’ї коваля Яця Франка.

Ведуча 2: Батько вмів кувать плуги, підкови...
Молот слухався його долонь,
Cин ловив отецьке кожне слово
В тісній кузні, де не гас вогонь.
Говорив коваль про кривду люту,
Про життя нестерпне бідняка.
І несла та мова часто чута
Гнів у серце юного Франка.
Скільки він у кузні перемріяв,
Скільки він снаги набрався там,
Щоб за горе мстити лиходіям,
Вказувати правду трударям!

Ведуча 1: У цьому селі проминуло дитинство Івана Франка, тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі і Львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту.

Ведучій 2: І Франко закінчив Дрогобицьку гімназію в старших класах якої вже почав займатися літературною творчістю. Дебютував у Львівському студентському журналі „Друг” у 1874р.
Ведуча 1: Мужнів, загартовувався І.Франко, навчаючись у Львівському університеті. З під його пера виходять такі вірші: „Гімн”, „Каменярі” , „Товаришам з тюрми”, що звучали як дзвін на спалах, кликали до боротьби „за поступ, щастя й волю”. Такого сильного революційного голосу після смерті Т.Шевченка Україна ще не чула.

Читець „Каменярі” або „Гімн”

Ведуча 2. На висоти поетичної майстерності підняла автора зірка „З вершин і низин” (1887р.), яка стала визначним художнім явищем. Це найвидатніший набуток в українській поезії після „Кобзаря”.

Ведуча 1: І.Франко декілька разів побував у тюрмі , і вже в молоді роки відчув усю фальшивість і дволикість проголошуваних Конституцією свобод. У 1876р. виходять його тюремні сонети. Ув’язнення, обшуки тільки загартовували Франка.

Лиш ті, що не боялися крамол,
Здорові духом, правдою здорові,
Несли його тюремний ореол
Під серцем, як вогонь своєї крові.

Ведуча 2: Особливо тяжкими для Івана Франка були 1881 – 1884 роки. Але незважаючи на матеріальні нестатки, він багато і плідно творив. Митець будив свідомість нації, показував на прикладах своїх героїв, якими мають бути справжні патріоти України. Ви зрозумієте це, читаючи драматичні твори письменника „Захар Беркут”, „Борислав сміється” та інші.

Ведуча 1: Молодий Франко стає найпомітнішим ученим у Галичині. Він публікує численні праці з історії української літератури, пише розвідки про творчість Шевченка, Федьковича, Руданського.
І наживає багато недоброзичливців, тих, хто хотів бачити Західну Україну придатком Польщі або Австро-Угорщини. Тому почесним доктором стає тільки у 50 років.

Ведуча 2: У кожного є найщиріші й найлірічніші вірші. Це – поезії про кохання. Без них наші уявлення про поета як людину були б неповні, а часто й помилкові. Дуже не хочеться аби й І.Франко був для нас лише Великим Каменярем і Вічним революціонером. Адже був він звичайною людиною. Жив на цій землі прагнув великого кохання. Закохувався страждав, розчаровувався...
Зустрічаймось. Вітаймося словом.
Погляд – в погляд, і в руку – рука.
Ми приходимо в світ для любові.
Все що інше, - неправда гірка.

(Звучить пісня „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”. Три музи читають вірші).

Ведуча 1: У Франка є прекрасна річ – лірична драма „Зів’яле листя”. Це такі легкі, ніжні вірші з такою широкою гамою чуття і розуміння людської душі.

Ведуча 2: Кружляють у сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу ( чи сліз?) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках – закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі.

Ведуча 1: Життя Франка склалося так, що він тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові і усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього величного почуття. І Франко згадував: „Хвилини, в котрих я любив...були, майже, найкращі у моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості”.
(Тихо грає музика)

Читець:
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лелія біла,
З зітхань й мрій уткана
Із основ сріблястих,
Мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
на пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

(Виходять ведучі)

Ведуча 2: хто ж ця лілея? Перше, найчистіше і найщиріше кохання І.Я. Франка – Ольга Рошкевич. Дочка сільського священика, красуня і розумниця.

Ведуча 1: Вони мріяли одружитись. І батько Ольги був не проти, адже юнак – майбутній професор, поважний, забезпечений. Коли б то так! Але Франка заарештовують і батько Ольги відмовляє Франкові в заручинах.

Пісня „Час рікою пливе...”

Виходить хлопець і дівчина – діалог

Хлопець:
І ти лукавила зі мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
І нетямущому мені
Затрули серце гризотою
Ті ангельсі слова твої...
І ти лукавила зо мною!

Дівчина:
Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала;
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
А ж поки нас не розлучила.

Хлопець:
Та під пліною золотою
Ховались скази мідяні,
І цвіт розцвілий навесні,
Під пишнотою золотою
Крив черв’яка! Ох, чи не в сні
Любились щиро ми з тобою?
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти злукавила зо мною!

Дівчина:
Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії зв’язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила?
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю –
Дороги наші віддалило.
(Виходять)
Ведуча 1: Любов ніхто не відбирав. Вона сама згасла. Одружившись, Ольга піде битою дорогою, якою йшли тисячі жінок. Час все зруйнує. Обсядуть її діти, щоденні турботи. Юна любов зів'яне, як вирвана квітка, і нагадуватиме про себе тільки у сні.

Ведуча 2:
Хоч ти не будеш квіткою цвісти,
Левкоєю пахуче – золотою
Хоч ти пішла серед юрби плисти
У океан щоденщини й застою
То все ж для мене ясна, чиста ти,
Не перестанеш буть мені святою,
Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки,
Як ідеал все ясний – бо далекий.
Я понесу в душі на дні
Облиту чаром свіжості й любові
Твою красу я переллю в пісні
Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,
Коралі уст у ритми голосні...
Мов золотая мушка, в бурштиновий
Хрусталь залита, в нім віки триває,
Цвістимеш ти, - покіль мій спів лунає.

Пісня „Червона калина, чого в лузі гнешся”

Читець:
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно.
Мені не жить, то ж най умру одна!
І мовчки щезла там, де вічно темно.

Ведуча 2: Юзефа Дзвонковська ...Донька польського емігранта. Її краса вражала всіх. Франко прагне познайомитися з нею, а згодом просить „руку і серце”. Але отримує відмову...

Читець: Я забув, що то осінь холодна!
Я й забув, що то смерті пора,
Я й забув, що ти кров благородна,
Що між нами безодня стара,
Що між нами народнії сльози,
Що любитись нам зовсім не слід,
Я й забув, що столітні погрози
Відлучили від мого твій рід.

Ведуча 1: Юзефа не могла стати дружиною Франка, бо була хвора на туберкульоз. Тому признається йому в цьому, і каже, що кохання – не для неї. Де ж порятунок? Франко так вірив, що любов врятує його від отих земних незгод. Отже прощай Ольга, прощай Юзефо...
Пісня
Ведуча 2: Пройшли роки. І ось нове кохання. Целіна Журовська-Зигмунтовська. Його щастя і нещастя водночас.

Читець:
Явилась третя – женщина чи звір?
Глядиш на неї і очам приємно
Впивається її красою зір
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Целіна залишилась холодною і байдужою до Івана Франка все життя. А він сплів зі свого болю найкращі поезії.

Читець:
Поклін тобі, моя зів'яло Квітко
Моя розкішна невідступна мріє,
Останній сей поклін,
Хоч у житті стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє.
Хоч як болючий він.
Тим, що мене ти к собі не пустила,
В моїх грудях зглушила і вгасила
Любовний , дикий шал,
Тим ти в душі, сумній і одинокій,
Навік вписала ясний і високий
Жіночий ідеал.
І нині, хоч нас ділять доли й гори,
Коли на душу ляжуть злії змори,
Тебе шука душа
І до твоє груді припадає,
У стін твоїх весь свій тягар скидає,
І голос твій весь плач її втиша.
А як коли у сні тебе побачу
То, бачиться, всю злість
І гіркість трачу.
І викидаю, мов гадюк тих звій.
Весь день мов щось святе
В душі лелію,
Хоч не любов, не віру не надію,
А чистий, ясний, образ твій.

Ведуча 1: Як би там не було, будьмо вдячними цим жінкам, котрі надихали Івана Франка. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч кращих зразків світової інтимної лірики.
Розвійтеся вітром листочки зів'ялі,
Розвійтесь як тихе зітхання
Невтішені жалі,
Незгоєні рани
Завмерлеє в серці кохання.
Пісня

Ведуча 2: У 1905 році Каменяр написав і видав найкращу свою поему „Мойсей”, яку можна назвати заповітом українському народові. Цей твір сягає корінням історичної долі українського народу, зачерпнувши при цьому страдницької долі геніального твору.

Ведуча 1: У 1908р. Франко захворів. Почався параліч руки. Будучи смертельно хворим, поет продовжує працювати. У 1911 році з'явилась збірка поезій „Давнє і нове” У 1913 – книжка оповідань „Рутенці”, а в наступному – поетичний великий цикл „Із літ моєї молодості”
9 березня 1916 року Франко підписав заповіт. Рукописи й бібліотеку заповів народові, будинок – дітям. 28 травня 1916 року Франка не стало.
Ведучі стоять. Виходять читці. Тихо грає музика.
- Як спиться Вам?
Важкі столи столиць
Відсунулись від Вас – тепер назавше
І місто спить над Вами горілиць,
І Ви спите, землі в долоні взявши.

- Пройшли по ній і люди, і роки.
Тут слід лишали гунни, готи, гали.
... Мов камені підвалин в грунт лягли
Шашкевичі, Федьковичі, Франки.

- Народна шана – не вельможна милість.
Життя стає до вічності містком.
Поете, спіть,
Ви дуже натомились.
Це так непросто – Ви ж були Франком!

- Потрібно нам народжуватись тричі,
щоб прочитати всі твої томи.
Всі дні твої безсмертні й таємничі.
Візьми ж ти нас в життя своє, візьми,
Всели в нас дух і дай нам ясні кличі,
Як блискавиці, вирвані з пітьми.

Ведуча 2: У Львові могила І.Франка. Та не про смерть нагадує вона, а про працю і боротьбу українського Титана. Велична фігура Каменяра, що лупає скалу, дихає безсмертям.
Таким невтомним і мужнім залишився Іван Франко – Мойсей України, у серцях свого народу.
Пісня

  До дня народження Т.Г. Шевченка
 "Палахкотить як свічка праведна душа Кобзаря"
(Сценарій мітинга-реквієма біля пам’ятника Т.Г. Шевченка)

      
      Ведуча : Доброго дня, шановні вчителі, учні! Знов прийшла на землю шевченкова весна. 9-го березня виповнилося 203-тя річниця з  дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими шляхами великого Кобзаря.

        Ведучий: Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна-країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.

Україна - це тихі води ї ясні зорі.

Україна-це край, де широка і довга стрічка Дніпра оперізує жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце.

Хто бував в Україні? Хто знає Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садах, і весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть, і усі соловейки защебечуть.

(Пісня «Садок вишневий коло хати»)

Ведуча: Весна-весняночка… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім’я дала йому рідна мати - Тарас, що означає бунтар.

Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Ведучий:

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім’я!

Ведуча: Сьогодні, в День народження великого пророка української нації, людини світлого розуму, чистих помислів і полум’яного патріота Тараса Шевченка, з привітальним словом до вас звертається вчитель української мови та літератури Каменська Лідія Валеріївна.

Ведуча: 9 –го Березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

Ведучий:

Не на шовкових пелюшках.

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила.

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона –

За сина – кріпака молилась.

Ведуча: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх біло шестеро.

Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Ось так пізніше він намалював свою хату. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.

Ведучий:

Ти взяла мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

- Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, - ти сказала.

Ведуча: Вчитися йому подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.

Ведучий:

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.

Ведуча: Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.

Ведучий:

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Ведуча: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.

Ведучий:

І золотої й дорогої

Моєї долі молодої,

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

І ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі.

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я.

Ведуча: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.

Ведучий:

Хоче малювати, прагне він до знань

Та за це багато, зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.

Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Шевченко виправдав їхні надії.

Ведучий:

І виріс я на чужині

І сивію в чужому краї,

То одинокому мені

Здається кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна.

Ведуча: Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Шевченка, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів «Кобзар» у 1840 році. У наступному році окремою книжкою Шевченко видає велику історичну поему «Гайдамаки». Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну.

Ведучий:

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть

А я дивлюся… І серцем лину

В темний садочок на Україну.

Ведуча: Так, у 1843 році йому нарешті вдалося побувати на Батьківщині після 14-річної розлуки. Із цієї подорожі поет виніс гнітючі враження, Україна постала перед ним з усіма злиднями простого народу. Після повернення до Петербурга у 1845 році він закінчує художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника та мріє назовсім поселитися у рідному краї і боротися за покращення життя свого знедоленого народу. За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.

Ведучий:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні

Чи хто згадає, чи забуде

Мені в снігу на чужині! –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру.

Ведуча: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучить пісня на слова поета.

Ведучий:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь, … але не каюсь!...

Ведуча: Туга за рідною природою, рідним краєм звучить в його віршах.

Ведуча: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.

Ведучий:

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насажу.

Поси́жу я і похожу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!...

Ведуча: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних  телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня життя поета обірвалось.

Ведучий:

Коли на раду тиху, на розмову

Коли ми зійдемося знову

На цій зубоженій землі?

Ніколи, братья, ніколи

З Дніпра у купі не п’ємо!

Розійдемось, рознесемо

В степи, в ліси свою недолю

Повіруєм ще трохи в волю,

І потім жити почнемо.

Межи людьми, як люди.

Ведуча: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».

Звучить пісня «Заповіт»

Ведуча: Все йде, все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

Звучать вірші у виконанні учнів школи.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий…»

    Ведуча: І сьогодні, 9 березня, в день народження Тараса Григоровича Шевченка, ми йдемо до його пам’ятника, щоб покласти квіти та висловити свою шану великому Кобзареві.

       Ведучий: Право покласти квіти надається учням 8 класу Жуку Олександру та Клюєвій Карині.

       Ведуча: На цьому мітинг-реквієм, присвячений вшануванню пам`яті великого Кобзаря оголошується закритим.